Вогник для холодного боса

— Ти станеш нянею для мого сина.

— У Льва є мама, — промовляю я й кусаю губу. Погана мати, яка абсолютно не стежить за дитиною.

— Непоказова, але йому потрібна саме вона. Її любов. Її турбота. Як і ваша. Жаль, що я не його мама… І не можу її замінити. У мене інші плани на життя… Я скоро виходжу заміж.

— Мені байдуже, що ти думаєш, — неохоче кидає Покровський. — Ти — моя підлегла, а я — твій бос. Вважай, я переводжу тебе з однієї посади на іншу. Маленьке підвищення. З тренера в няні? Він кепкує?

— Ні, — заявляю категорично. А всередині дві особистості стикаються. Бороться одна з одною. Одна каже триматися свого, а інша… просить взяти хлопчика під крило. Вогняна заводійка, яка зробить усе, аби привернути увагу батьків.

— Я не можу. Я кажу впевнено, а сама дивлюся на крихітку, що сопить у візочку. Звичайна дитина. Я бачу таких щодня. Але чому саме до нього серце так безпечно тягнеться…