Зачаровані

Після смерті дружини письменник-казкар Бун Сойєр переїжджає в Монтерей разом із маленькою донькою Джессікою — подалі від співчутливих родичів. У цьому красивому містечку, як сподівається Бун, нічого не відволікатиме його від роботи, а Джессіку — від навчання. Спочатку все йде за планом. Та зустріч із новою сусідкою — чарівною Анастасією Донован — змінює все миттєво.

Магія існує. Хто сумніватиметься, коли є веселка й лугові квіти, музика вітру, тиша зірок? Магія торкнулася кожного, до кого дійшла. Це дуже просте й водночас найдивовижніше в нашому житті. Дехто отримує багато, їх обирають, щоб нести спадок крізь нескінченні віки. Їхніми предками були чаклун Мерлін, відьма Нініан, принцеса фей Ріаннон, германська Вегеварте, арабські джини. Її кров увібрала могутність кельтського Фінна, честолюбної феї Моргани та інших, чиї імена шепочуть лише таємно — у мороці. Коли світ був зовсім юним, а чаклунство було таким же звичним і буденним, як дрібний дощ, феї танцювали в густих лісах і часом — то з прикрої пустощі, то з любові — зближувалися з простими смертними. І досі зближуються. У неї давній родовід. У неї давня а… Ще дитиною вона зрозуміла й засвоїла: за цей дар треба платити. Люблячі батьки не мали змоги зменшити ціну або заплатити самі — вони могли лише піклуватися й наставляти, спостерігаючи, як дівчинка росте й стає жінкою. Вони могли лише стояти поруч і сподіватися, поки на її натхненному шляху чергуються горе й радощі. Оскільки вона була наділена значно більшою та тоншою чутливістю, ніж у інших, — саме так вимагав дар, — вона високо цінувала спокій і тишу. Як жінка воліла тихе життя й часто залишалася наодинці, не страждаючи від самотності. Як чаклунка, вона несла свій дар, ніколи не забуваючи про відповідальність, що з ним пов’язана. Можливо, як і кожна людина з початку часів, вона мріяла й тужила за справжньою вічною любов’ю. Бо вона знала краще за всіх: не існує такої сили, таких чар, такого чаклування, які змогли б перевершити відкрите, чутливе серце.