Я приїхала знайти порятунок від кошмарів, але натомість знайшла його. Проклята істота. Для нього я — нагадування про помилки минулого. Для мене він — загроза. Але… Його руки виривають мене з пащі смерті, а мої — перев’язують його рани.
Його ненависть обпалює сильніше за ритуальне багаття, адже багато років тому він уже любив жінку, яка зруйнувала його життя й мало не погубила світ.
Зараз межа між світами знову рветься. Але що, як порятунок — це не втеча?
Що, як крок назустріч тому, що розбиває тебе вщент, і є порятунком?