Нова епоха — нові дискурси та способи рефлексії

У цьому курсі проводиться дуже детальний і поглиблений аналіз філософських концепцій XVII та XVIII століть.

У центрі уваги — постаті Ф. Бекона, Т. Гоббса, Р. Декарта, Б. Спінози, Г. Лейбніца, Дж. Локка, Дж. Берклі, Д. Юма, Д. Віко. Подано докладний аналіз різних аспектів філософії Просвітництва, розглянуто філософські концепції найкрупніших і найзначніших представників цього напряму. Проводиться наскрізною думка про те, що ця філософія (= Нового часу) позиціонувала себе саме як наукову систему, тому детально розкрито різні аспекти співвідношення науки й філософії Нового часу, показано форми та наслідки їхнього взаємовпливу.

Безумовно, у центрі уваги — онтологія й гносеологія цих персональних центрів, але також аналізувалися й їхні погляди в галузі антропології та соціальної думки. Подаючи матеріал, автор цих лекцій прагнув дотримуватися принципу цілісності та системності: через усе викладення наскрізною ниткою проходить думка про те, що, попри певні відмінності в підходах і міркуваннях, усі ці мислителі були саме представниками єдиної епохи — Нового часу, а отже загалом відображали певні спільні принципи й ідеї цього періоду (кожен — по-своєму, звісно), певний дух епохи, певну парадигму.

Наведено деякі факти, оцінки та роздуми, які не є надбанням популярних підручників і посібників. Тобто, звісно, курс розрахований насамперед на тих, хто хотів би вивчити, більш глибоко, детально і цілісно, комплексно, рух філософської думки цього часу. Цей матеріал може бути корисним студентам, але також і всім тим, хто вирішив розширити свій кругозір, власну ерудицію, зайнятися філософським самоосвітленням.