— Чому так холодно, мамо? — пролунав голос дівчинки, яка сиділа попереду Тіни. — Не знаю. Ось, візьми, — жінка поспішно накрила доньку пледом, який зазвичай діставала вночі. «Якби тільки був холод…» — подумала Тіна, слухаючи наполегливий хрипкий свист. Лише вона це розуміла. Дівчина полічила до десяти й озирнулася. За старим у проході стояла бліда дівчина. У порваному брудному одязі, з порізами на обличчі, руках і ногах. Хтось дуже добре постарався… Але все ж було зрозуміло, що ще зовсім недавно вона дивувала своєю красою. Тепер, коли вона мертва… лишалося лише жаліти. Тіна бачила привида, а значить, дівчину вбили. Ні, це не її бурхлива фантазія. На жаль, ні. Певне особисте прокляття. Тіна бачила привидів. Вони знаходили її й просили допомоги. Хто як міг. Але не тут, не зараз. Усюди перевертні. Вона не може… Та це повне божевілля! — Ні, — тихо буркнула Тіна, відвертаючись від привида. Дівчина не уявляла, як вона зможе піти на місце злочину. Її одразу ж помітять.