Марина була дивною. Чоловікам вона не подобалася. Професор Мунс, власник зоологічного магазину, запропонував самотній клієнтці купити нерпу: «…сотні жінок, не дивуйтеся, сотні вже знайшли супутників. Звісно, це ще не люди, і дітей у такому шлюбі бути не може. Головне, що мозок у них людський».
Нерпю — так назвала його дівчина — оселили в її ванні. Раптом станеться диво і він стане для неї чарівною рибкою?
Оповідання «У самого синього моря», як і інші оповідання зі збірки Є. Златорунської, сповнене алюзій, психологічно точне: воно відкриває світ, де важливі не тільки мрії людини, а й бажання золотої рибки. Книга мені дуже сподобалася, скажу одразу. «Але диво стається» — мій улюблений формат: жіноча проза, короткі оповідання. Не втомлюватимуся повторювати, що майстерність письменниці проявляється (для мене, принаймні) саме в невеликих текстах, на близькій дистанції, з коротким диханням. Шкода лише, що в нас збірки оповідань виходять рідше, ніж «великі» романи — видавці певні, що оповідання не продаються. Мовляв, читач, він прискіпливий і обставинний, дрібниці ковтати не буде. Але я рекомендую книгу Катерини Златорунської.
По-перше, там багато оповідань — і як у будь-якому збірнику, є гірші, є кращі, але є багато просто чудових, де й життя, і сльози, і кохання, і література, і вміння авторки в короткому тексті, у маленькій історії побачити, як у уламку дзеркала, усе наше життя.
По-друге, Катерина Златорунська, судячи з її оповідань, не тільки хороший письменник, а й досвідчений читач — вона вправно працює з різними архетипами російської класики, і знаходити в оповіданні чеховські чи булгінські мотиви та персонажів — окреме задоволення.
І, по-третє, це гідний, не сороміцький дебют, коли автор приходить не з якимось божевільним опусом на 600 сторінок, а з компактною, ретельно зібраною, вишукано написаною й розумною книжкою. Як такому не порадіти?"