«Справжня література береться за непрості теми, допомагаючи читачеві розвивати емпатію, але робить це по-різному: одні книги лишають після себе більше запитань, інші дають надію й розширюють уявлення про життя. Роман Олени Кумскової належить до других: його герої вчаться приймати оточення й самих себе — навичка, яка так чи інакше потрібна кожному». Поліна Бояркіна
Катя цілком присвячує себе маленькому синові Степі. Він майже не розмовляє, уникає інших дітей і незнайомих людей. Його всесвіт — мама й улюблені машинки, які він може годинами вибудовувати в акуратні ряди.
Чоловік Кати не справляється з роллю батька й іде, лишаючи її наодинці з синівськими істериками. Після безлічі консультацій лікарі ставлять Степі діагноз із застереженням — «розлад аутичного спектра».
Не знаходячи підтримки в розпливчастих медичних висновках, Катя вирішує боротися за сина сама, довіряючи передусім материнському чуттю.
Історія Кати — не про «вилікувати аутизм», а про те, як здобути внутрішню опору й вибратися з самотності.
«Але це не точно» — пронесливо чесний, впізнаваний роман про материнську любов і про те, що найважчі випробування стають переносними, коли поруч є ті, хто йде тією самою складною дорогою, а справжнє щастя народжується з любові та здатності приймати — інших і себе.