«Час зовнішнього рабства й внутрішнього визволення» — якнайточніше Герценом визначено цю епоху… Микола не був тим тупим і бездушним деспотом, яким його зазвичай зображують. Відмітна риса його характеру, за природою зовсім не погана, — непохитна вірність тим принципам, які він колись засвоїв… Доктринер за натурою, він уперто гнув життя під свої формули, і коли життя виходило з-під його рук, він звинувачував у цьому людську непослух… і неухильно йшов колишнім шляхом. Він вважав себе відповідальним за все, що робилося в державі, хотів усе знати й усім керувати — знати кожну сварку провідника з губернатором і керувати будівництвом кожної варти в повітовому місті, — і виснажувався у марних зусиллях охопити безмежне та привести життя до симетричного порядку… Він не злий чоловік — він любить Росію й служить її благу з дивовижною самовідданістю, але він не знає Росії, бо дивиться на неї крізь призму своєї доктрини».