— Вдома нас чекає малюк, тож ми не затримуватимемо вас надовго. Нас цікавить класичне весілля, — щебече щаслива наречена, а я не зводжу очей із її похмурого чоловіка.
— У вас є дитина? — зривається з моїх губ, хоча мене не має цікавити особисте життя клієнтів. Але що, як на місці чужого нареченого — чоловік, якого я досі кохаю? Сім років тому він покинув мене, коли я була вагітна, сказав, що йде в море, і не повернувся. Насправді ж усе це час він мав іншу жінку.
— Так, син, — незворушно вимовляє Михайло. Серце стискається так, що здається, ось-ось розлетиться на мільйон уламків. Він завжди мріяв про сина, а я народила йому доньок — дві близнючки, які прямо зараз за цією дверима, у моєму кабінеті. Я чую їхній приглушений сміх, і Міша теж повертається на звук.
— В-вибачте, — підіймаюся з місця, ледь тримаючись на ногах.
— Я не можу… взятися за ваше замовлення. Знайдіть собі іншого весільного організатора. Я чекала його сім років, а він повернувся, щоб одружитися з іншою. І навіть не згадав мене.