«Я твої гроші не візьму», — бурмочу, намагаючись не дивитися на нього.
— Не варто турбуватися.
— Чому ні?
— Бо не знаю, як їх повертати! — відповідаю сердито.
— А взагалі, яке тобі діло до моїх проблем?
— Можливо, я просто добрий сьогодні. Хочу допомогти.
— Ще скажи, що ти чарівник і прилетів до нас на блакитному гелікоптері! — не втримуюся, пирхаю я.
Ігор простягає руку й заправляє мені пасмо волосся за вухо. Дотик майже невагомий. ледь помітний. Але він змушує моє серце битися сильніше.
— А може, й чарівник. У цьому конкретному випадку. Чому б і ні?
Він — банкір. А я — проста офіціантка. У нього — готелі й бари. У мене — хвора сестра й ненависний вітчим. Між нами не може бути ніяких стосунків. Я так і сказала, коли він запропонував стати його коханкою.
Але зараз Ігор Бєлецький — єдиний, до кого я можу звернутися по допомогу.