Оповідь про життя та загибель однієї з найсуперечливіших постатей російської історії — Григорія Распутіна — під пером Пікуля перетворюється на масштабну й захопливу розповідь про, мабуть, найпарадоксальніший для нашої країни період — коротку паузу між двома революціями (1905 року і Лютневою)…
Вперше вийшла друком (у скороченому вигляді) в 1979 році під назвою «У останньої межі» в журналі «Наш современник» (NN4-7).
Валентин Пікуль вважав «Нечисту силу» головною удачею у своїй літературній біографії. Але в цього роману була дуже складна доля. Ось як про це згадує сам автор: «Пам’ятаю, я ще не приступав до написання цієї книги, як уже тоді почав отримувати брудні анонімки, які попереджали мене, що за Распутіна зі мною розправляться. Погрожували, мовляв, ти пиши про що завгодно, але тільки не чіпай Григорія Распутіна та його найкращих друзів». Як би там не було, роман був написаний і до виходу окремою книгою, виданий у журналі «Наш современник», щоправда під іншою назвою й із такими скороченнями, що судити про нього за цими уривками просто не було можливості. Однак і цих невеликих уривків виявилося достатньо для того, щоб тодішнє керівництво країни на чолі з Л.І. Брежнєвим розгледіло в сценах корупції при дворі Миколи II… самих себе. І це стало причиною того, що навколо роману та імені автора склався «вакуум зловісної тиші».
У творчій долі Пікуля робота над романом «Нечиста сила» стала дуже важливим етапом. Але в особистому житті це був катастрофічно складний час, який лишив глибокі сліди — і такі, що не загоювалися до кінця життя. За розповідями Валентина Саввича, він ішов до цього роману понад десять років. Скільки довелося «перелопатити» матеріалу! Не рахуючи дрібних газетних і журнальних заміток, які він переглянув сотні разів, «список літератури, що лежала на столі автора», доданий до рукопису, включав 128 найменувань.
На «Нечисту силу» було дано дві рецензії — різні за формою та змістом, але подібні своїм категоричним неприйняттям книги. «Рукопис роману В. Пікуля “Нечиста сила” не може бути прийнятий до видання, оскільки… є розгорнутим аргументом до славетного тезису: народ має таких правителів, яких заслужив. А це образливо для великого народу, для великої країни», — як зазначалося в редакційному висновку. Саме так відбувалися «похорони Нечистої сили»