Частина 3 книги «Лялька для мажора», можна читати окремо. Ні, час не лікує. Він лише притупляє біль і в якійсь мірі допомагає змиритися. А от порожнеча, що утворилася всередині, нікуди не зникає з роками, і навряд чи чимось заповниться. Інколи, залишившись наодинці з собою, ти чуєш, як вітер виє в цьому траурному просторі, але, попри все, продовжуєш жити! Бо є заради кого. Ніби я навчилася дихати, посміхатися, сміятися заново. І навіть намагалася виглядати добре. Але моя душа так і залишалася перешитою вздовж і впоперек. Звісно, я сподівалася, що, можливо, одного дня щось зміниться, і я прокинуся наче від страшного сну. Усе справді змінилося. От тільки чи саме цього я чекала? Хіба саме це має стати моїм порятунком від усього? І як втриматися, не наробивши чергових дурниць? Містить нецензурну лайку.