На краю архіпелагу

Тропічний ад надто тісний, тож доводиться знову й знову виборювати місце під сонцем. З конкурентами, з диксами й навіть із самою природою. У чотирнадцять ти вже воїн, а в двадцять п’ять можуть назвати старим — тут живуть швидко, а ще швидше помирають.
Кажуть, що іноді над головами в нічному небі ковзають силуети чорних кораблів, звідки з байдужістю або навіть із гидливістю спостерігають за мурашиною метушнею внизу. Дехто вважає, що це вигадки фантазерів, але інші вірять. Бо має бути бодай якийсь сенс у всьому цьому.