Для третьої частини родинної саги Ірини Муравйової «Ми простимось на мосту» якнайкраще підійшли б ахматовські рядки: «Нам, исступленным, горьким и надменным, не смеющим глаза поднять с земли, запела птица голосом блаженным о том, как мы друг друга берегли». Ті герої, чиї життя переплелися всередині цього роману, і є «исступленные, горькие и надменные люди», з якими прийдешній час (1920-ті роки!) грає у найстрашніші й найазартніші ігри. Мета цих ігор: «вистудити» з душі її світлоносну основу, змусити людину доносити, зраджувати, брехати, напиватися. Містик і окультист Барченко, повернувшись до Москви з Кольського півострова, намагається вижити сам і врятувати від загибелі Діну, яка вже потрапила до Луб’янки, підписавши страшний документ про таємну співпрацю з ЧК…