Коли над старим парком сходить місяць і його оманливе світло ковзає по статуях, що стоять у павільйоні, здається, ніби вони оживають. Так і відчуваєш на собі погляди жінок, які давно померли — тих, кого скульптор називав своїми музами й створив настільки майстерно, що ось-ось маєш упіймати биття серця в мармуровій грудній клітці. Дехто з мешканців маєтку впевнений: музи живуть дивним і страшним життям і, підкоряючись генію та злості свого господаря, мстять живим, насилаючи безліч нещасть.
Марті належить дізнатися їхню таємницю… або померти.