Мій солодкий біль

— Не смій говорити, що це помилка, — хриплю, хитаючи головою.

— Це вона.

— Ванесса, — ричу, а вона складає долоні разом, готуючись, судячи з усього, благати мене про щось.

— Віл, прошу тебе. Я… не говорила, але я… це я у всьому винна. Я… мала б сказати тобі раніше… Але промовчала, — Ванесса опускає голову й хитає нею так, ніби зараз скине на мене бомбу, з наслідками вибуху якої я, ризикує не впоратися.

Отже… О, боже, — зітхає й зустрічається зі мною винуватим поглядом.

— Я виходжу заміж.

Бам! І та сама бомба летить мені прямо в голову. Але Ванессе цього мало — вона добиває мене артилерією:

— Через тиждень.

Мені здавалося, я навчився жити без неї. Але одержимість цієї дівчини призводить до нової зустрічі. І я більше не відпущу Ванессу. Принаймні, доки не дізнаюся, що привело її в цей клуб.