Ви збігли від мене! — Аміра гарчить, нависаючи над мною, як грозова хмара.
Ні, я просто повернулася додому, — зухвало заявляю я, хоча від страху в мене скручує живіт.
Ти мені винна, красуне. — Його усмішка нагадує звірячу оскал.
— Про що ви говорите? — питаю я, перелякано вдивляючись у чорні очі шейха.
— Ти знаєш, про що я… — цідить він, розстібаючи пряжку свого ременя.
— Роздягайся.
Я зробила помилку: піддавшись хвилинній слабкості, ледь не віддала себе східному незнайомцеві. Вчасно схаменувшись, я втекла від нього, сподіваючись, що ми більше ніколи не зустрінемося. Але у долі виявилися інші плани.