— Ти нікуди не їдеш. Я проти! — рвучко кажу дружині. — Не послухаєшся — заберу сина. Він мій спадкоємець!
Я бачу, як вона блідне й жахаючись притискає дитину до грудей. А той уже готовий заревти.
— Ви залишитеся тут. У моєму домі. Я скасував квитки.
— Ми розлучаємось, забув?! —
— Добре, що ти нагадала! Завтра твій адвокат забере заяву з суду. Розлучення не буде! Я передумав. Мене лякає моя власна лють. Закохався в дружину, нав’язану мені дідом? Та ладно!