Мнемони. Продавці пам'яті. Частина 2. Таша

От так буває в житті. Нібито все добре: і кохана жінка поруч, і робота цікава, і гроші в кишені приносять задоволення, і для душі — самі приємності. А тут раз — бах — листівка (вісточка) з минулого. А за нею така каша заварилася, що ні лаптем не розхльобнеш, ні ботфортом. Минуле таке — воно чекає, доки ти зітхнеш задоволено й розслабишся, думаючи, що неприємності вже позаду. Чекає… а потім б’є — прямо в спину. Та ще й по самому болючому — по коханих.

Ось тоді й доводиться збирати волю в кулак і доводити собі насамперед, що ти не слабак, що черговий удар тебе не звалить, що ти не заскиглиш, підставляючи іншу щоку для чергової ляпасу. От і мені надійшла вісточка — прямиком із минулого, такий собі привіт, із проханням розплатитися за гріхи. За зраду — нехай і ненавмисну — та за образу — навмисну. Ну що ж, я готовий відповісти. А ви?

Адже як усе гарно починалося: літній вечір, шашлик під коньячок, і ніч повна ніжності. А тут — погана новина. А за нею — дзвінок, який руйнує плани.