Економіст і журналіст, лідер підпільної партії та засновник першої в історії держави робітників і селян — небагато хто іншим так сильно вплинув на долю Росії й світу в ХХ столітті, як Володимир Ленін. Чи живе справа Леніна сьогодні — питання відкрите. Але його книги — безсумнівно. Еліти можуть скільки завгодно домовлятися про те, що є літературою, а що ні, яка форма є нормативною, а яка — маргінальною, але коли з’являється письменник Ленін, усі загальноприйняті канони просто знецінюються й скасовуються. Усе це ще раз підтверджує марксистський тезис про те, що справжня література є передусім соціальною практикою.
Книга, повна назва якої звучить як «Матеріалізм і емпіріокритицизм: критичні нотатки з приводу однієї реакційної філософії», була написана Леніним упродовж лютого — жовтня 1908 року, коли він був засланий у Женеву та Лондон, і з великими труднощами видана в Росії за царя в травні 1909 року. Ленін наполягав на швидкому поширенні книги й підкреслював, що з її публікацією пов’язані «не тільки літературні, а й серйозні політичні зобов’язання». Це один із найважливіших творів Леніна. Книгу було створено як відповідь і критику на тритомну працю «Емпіріомонізм» (1904–1906) Олександра Богданова — його політичного опонента в партії. «Матеріалізм і емпіріокритицизм» перевидавали російською мовою у 1920 році. Згодом вона з’явилася більш ніж на 20 мовах і набула канонічного статусу в марксистсько-ленінській філософії, як і багато інших ленінських праць.