У 1996 році в Росії провели останню смертну кару. У Москві розстріляли вбивцю 11 дітей.
…Довгий час ніхто не міг впізнати й ідентифікувати людські останки, знайдені в районі Звенигородського лісництва. Тіла були настільки спотворені, що допомогти в цьому могли лише судові експерти, але ті ніяк не могли дійти висновку. За всім виходило, що тіла жертв належали хлопчикам приблизно тринадцяти років, але… посивілим раніше часу. Розповідають, що коли Андрію Чикатило показали знімки розтерзаних трупів, він відсахнувся з жахом і огидою та сказав: «Навіть я не здатний на таке».
Сергій Голівкін, скромний співробітник Московського кінного заводу й один із найнебезпечніших серійних убивць Росії, за кілька років своєї «кар’єри» став легендою. Його іменем лякали підлітків, про нього розповідали вечорами в піонерських таборах. Але ніхто не знав, що це був Голівкін. Його називали «Фішером», і він здавався більшим, ніж людина…
• Хто насправді був персонажем страшилок, який реально облаштував у своєму гаражі філіал пекельних тортур?
• Як «дядько Серожа», якого поважали колеги та обожнювали учні з групи профпідготовки, перетворився на садиста й убивцю?
• Чому вирок Фішеру виконали вже після того, як набрав чинності мораторій на смертну кару?
• Як Фішеру вдавалося багато років залишатися безкарним?
Про це розповідає відомий кримінальний психолог у документальному трилері, заснованому на матеріалах допитів і інтерв’ю з убивцею.