"Аро Хоукен Трент. Ввічливий. Миленький. Такий порядний молодик. І, наскільки я чула, ще й цнотливий. Хоук ніколи не розважається з дівчатами. Мабуть, тому що Ісус йому заборонив. І ось він удає із себе героя, захищаючи іншу дівчину від мене. Він називає мене агресоркою. Неврівноваженою. Безрозсудною. Злочинницею. Як він хоче — хай називає. Я чула слова й гірші. Хоук може спробувати стати між мною й моїми грошима, але йому ніколи не доводилося битися за їжу. Для цього в багатого охайного шкільняра кишка тонка. ХОУК Я здивував її. Бачили б ви її обличчя. Відсутність судимостей, миленька — не означає, що мої руки чисті. Просто я вмію не попадатися. Але цього разу, схоже, я зайшов занадто далеко. Нас застали на місці злочину. Навколо темрява. Приїжджає поліція. В нас немає вибору. Ми біжимо по Хай-стріт до пекарні Куінн, де я проводжу Аро в підпільний бар, про існування якого всі забули десятки років тому. Двері зачинені, копи оточили будівлю, навіть не підозрюючи, що ми в них прямо під носом. На невизначений час мені доводиться ховатися на виду в компанії гидкої дівчини. Жорсткої. Грубої. Брудної. Ворушки й злочинниці. Але, гублячись із нею серед безлічі пустих кімнат, я починаю дізнаватися Аро зовсім з іншого боку. Вона розумна. Смілива. Ніжна. Сексуальна… Усе змінюється. Справа в цьому місці. Воно ніби впливає на людей. У Шелбурн-Фоллз існує дурна міська легенда про дзеркала: до них не можна прислонятися спиною, бо вони є воротами. А ми свідомо крокнули зазеркаллям. Плювати на дані з окружного архіву. Підпільного бару тут ніколи не було. Це Карнавальна вежа."