Гуго Фішер, відомий кримінолог, приїжджає провести розслідування — на Різдво 1943 року. В Аушвіц.
Попередні десять років Гуго провів у Берліні, де того, що відбувалося в концтаборах, здебільшого «закривали очі»: жахливі чутки, звісно, ходили по місту, але розумні люди ж не повірять чуткам, правда? І тепер Гуго стикається з жахом, до якого він, людина не зла і аж ніяк не боєць, абсолютно не готовий.
Тим часом берлінське керівництво цікавить одна-єдина смерть, що сталася там, де смерть — страшенна буденність: знайдено мертвим лікаря, який ставив досліди на в’язнях. І його знайшов восьмирічний хлопчик — підопічний доктора Йозефа Менгеле, юний талановитий художник, якому вистачило майстерності й присутності духу одразу зарисувати те, що він побачив.
Єврейська дитина з Болоньї, кримінолог із берлінської кримінальної поліції, якому є що приховувати, — дивний дует, що розслідує дивну смерть у жахливій країні, — і ціла юрба можливих підозрюваних, кожен із яких теж приховує власну таємницю. Оріана Раму́нно написала детективний трилер на матеріалі своїх досліджень Голокосту — неймовірний, однак блискуче вдалий хід. «Хлопчик, який малював тіні» — це «Хлопчик у смугастій піжамі», якби його написав Жан-Крістоф Гранже: напружена детективна інтрига, достовірне історичне тло, банальність зла та можливість чинити йому опір у тих краях, звідки давним-давно пішла надія. Раму́нно черпала матеріал, зокрема, з біографії свого двоюрідного діда, який побував у таборі смерті й запам’ятав, що навіть у цьому пеклі, навіть серед наглядачів, були люди, яким вистачало духу залишатися людьми та чинити спротив. Вперше російською!