Любов Дикого

— «Чого чекаєш?» — я усміхаюся. — «Роздяглася й стала навколішки». Вона смикається, ніби від удару. Але з місця не рухається. Продовжує мовчки дивитися на мене. Ці її прокляті очі… Раніше б спрацювало.

— «Тобі допомогти?» Підходжу впритул. Хапаюся за комір блузи й тягну так, що ґудзики розлітаються в різні боки.

— «Урод!» — вона прямо сіпається.

— «Прибери від мене свої руки!» Пощечина.

І ще сильніше запалює.

Хапаю тонке зап’ястя, ривком притягаю до себе цю стерво.

— «Давай голосніше», — яскраво скалюся. — «Сьогодні ти піді мною ще так не кричала».