Про свою героїню Лелію Жорж Санд писала тричі. У 1832 році вона стала одним із другорядних персонажів не збереженої повісті «Тремор» про гравця, який кається й потрапляє на каторгу. Через рік письменниця помістила Лелію в центр нового роману. Був перероблений сюжет, і невеличка, нескладна повість перетворилася на філософський твір.
Це своєрідна «сповідь доньки століття» — сповідь жінки, яка глибоко замислюється над проблемами життя, з тривогою й болем вдивляється в навколишній світ і в людей. Початок 1830-х — час найбільшого песимізму Жорж Санд, що відобразилося в романі. «Лелія — не книга, це крик скорботи», — так визначила письменниця свою нову роботу в одному з листів.
У 1835 році Жорж Санд вирішує внести в твір низку змін. У передмові до видання 1839 року вона говорить, що змінила місцями лише стиль книги. Насправді ж роман зазнав настільки значних і серйозних переробок, що цей варіант, по суті, — нова книга з іншим загальним звучанням. Жорж Санд писала: «Я хочу закінчити книгу, в яку колись вклала всю гіркоту своїх страждань, а тепер хочу освітити її промінчиком надії, який заблищав для мене».