Притча «Кролики й удави» була, як і більшість шедеврів Іскандера «радянського» періоду, написана «в шухляду»; вперше опублікована за кордоном, а лише в 1986 році постала на суд російських читачів — і спричинила скандал, що можна порівняти лише з прижиттєвими публікаціями гірких казок Салтикова-Щедріна. На чому тримається влада могутніх удів над наївними, простодушними кроликами? На страху — сліпучому, ірраціональному, що сковує. На чому тримається ідея скаженно хороброго кролика, який спробував скинути цю кровожерливу владу? На простому запереченні страху — адже чим можна налякати тих, кому, по суті, нема чого втрачати? Але чому кролики ще більш незадоволені такою революційною ідеєю, ніж їхні плазучі господарі й кати? Можливо, тому що самі вони, звиклі жити в «малій, але чарівній несправедливості» крадіжок і хабарництва, бояться зміни влади куди сильніше, ніж можливості бути з’їденими.