Ми вибралися на знайому дорогу. Вже здалеку з’явилися обриси поселення, що розкинулося на околиці лісу в долині, яка нагадувала море. Стоп! Чому море? Звідки там хвилі?.. Я з тривогою протерла втомлені очі.
— Дивись! — крикнув напарник, дістаючи карабін. — Що там таке? Мерці?!!
Я придивилася. Твою ж мать! Це не хвилі, а маса з тисяч зомбі, що коливається, мов гнила каша. Вони обліпили ворота поселення й намагалися прорватися всередину…