Червень 1975 року. Західна Україна. Піонерський табір, загублений серед глухих карпатських лісів.
Після вечірньої перевірки безслідно зникають троє хлопчаків. Їхні речі лишаються на місці, ліжка не пом’яті — ніби вони вийшли ненадовго й просто не повернулися. Табір закритого типу, під охороною, для дітей високих чиновників, і керівництво вимагає лише одного: ніякої оголошеності. Але чим наполегливіше велять мовчати, тим виразніше стає, що хтось тут бреше.
Разом із оперативною групою з Москви приїздить слідчий Туманський. Він швидко розуміє: директор більше боїться за власне майбутнє, ніж за дітей, однак справжня влада в таборі зосереджена не в нього. Головний тут — старший вожатий Никифор Гуз, на прізвисько Джон: круглі окуляри, кам’яне обличчя й вплив, що тримається не на посаді, а на страху та вивченій покірності. Експерт Грайва відчуває тривожне впізнавання: із глибин пам’яті піднімається образ хлопчика з минулого, моторошно схожого на Джона. Переконатися вона не встигає.
На світанку Никифора знаходять у лісі — повішеним на дубі. З вигляду це самогубство. Але експертиза встановлює: його підвісили вже після смерті.
Туманський розуміє: зникнення дітей і загибель Джона пов’язані однією таємницею, яку дорослі ховають надто ретельно. Залишилося з’ясувати, яку ціну вони готові заплатити, щоб правда так і не вийшла назовні.