Кіт, який знав 14 історій

У сучасній детективній літературі є особливий, «затишний» (англійською cozy) напрям. У книгах, написаних у цьому жанрі, немає того, що тепер прийнято називати «екшеном», а сюжет зводиться до створення витонченої детективної головоломки та не менш витонченого її розв’язання — хай навіть і на шкоду правдоподібності. Засновницею cozy-детективів цілком можна вважати Агату Крісті, а продовжувачкою традицій жанру — американську письменницю Лілліан Джексон Браун. Дотепні й зовсім не жорсткі детективи, де неодмінно присутні коти й кішки, принесли письменниці всесвітню відомість і величезну кількість відданих читачів.

Лілліан Джексон Браун народилася в 1913 році.
Відомо, що вона була щасливо заміжня, у багатьох книгах є присвяти чоловікові («Ерлу Беттінґеру, чоловікові, який…»). У їхньому сімейному домі завжди жили коти. З них усе й почалося.
Першого сіамського кошеня назвали Коко (на честь героя комічної опери Саллівана «Мікадо»). Але це кошеня впало з вікна й розбилося. Господарі сильно переживали, тоді Лілліан і вирішила написати історію «про кота». Так з’явився новий автор «затишних детективів», який писав книги про «котів, які…» — і це не на шкоду її журналістській діяльності. Відомо також, що Лілліан Браун не любила комп’ютер і друкувала свої романи про котів на старій допотопній машинці. Таких людей називають технофобами, але, за словами письменниці, найкращим помічником у її роботі завжди була просто уява. Бо уява — це теж «м’яз, який треба тренувати».