— Знаєш що, Алісo? — він говорив тихо, але кожне слово було карбоване. — Я дав тобі цей плащ, бо побачив у тобі іскру. Мені здалося, що ти не просто чергова гламурна модниця з дипломом. Я дав тобі шанс. А ти… — він зневажливо окинув її поглядом, — ти не оцінила моєї довіри. Тихон повернувся, щоб піти, але на порозі обернувся. — І ще щодо «душі». Забудь. Ти її не повернеш. Бо для цього спершу треба повірити, що вона існує. Поверни підкладку на місце й нарешті займися простою роботою. Підший поділ, пришив ґудзики! Тобі це точно під силу. Він вийшов, грюкнувши дверима. Глухий звук відлунював в порожній майстерні. Аліса стояла, притиснувши долоні до щік, що палали. Вона побачила себе в картині Мунка «Крик».