— Чого застиг? Поїхали! — у салон раптово влітає незнайома дрібна дівчинка й владно плескає долонею по панелі. Я озираюся на заправку, де зупинився, щоб долити бензин, і намагаюся зрозуміти, звідки взялася ця нахаба й кого вона загубила.
— Ти звідки тут взялася? — питаю на всяк випадок.
— Я не взялася. Я крута і страшна. Це від мене всі тікають.
— І чим же ти така страшна? — пирхаю, передражнюючи, хоча мені зовсім не до жартів: мені не можна світи́тися, а тут ще й ця малявка.
— Я пограбувала заправку! За мною копи! І тебе теж заберуть! Газуй, швидше!
Я людина відома в певних колах. Під задніми сидіннями моєї машини заховані десятки лярдів готівкою, і зайва увага мені протипоказана. Усе йшло ідеально — рівно до того моменту, як у моє авто заплигнула невідомо звідки взялася дівчинка, яка хоче будь-що врятувати маму. І чомусь змушує мене вв’язатися в це разом із нею. А найнеймовірніше починається, коли я нарешті бачу її маму — і дізнаюся…