Князі Володимир Святий та Ярослав I

Криваві усобиці між Ярополком, Олегом і Володимиром—синами Святослава, який ще за життя роздав їм свої землі—закінчилися загибеллю Ярополка й Олега та тріумфом Володимира (980–1015). Володимир відібрав у поляків «червону Русь», воював проти болгар і печенігів. Своєму війську він не шкодував багатих здобичей і для прикрашання численних ідолів. Грецьким проповідникам вдалося схилити до прийняття християнства і самого князя. Хрещення Володимира й його наближених, а згодом і всіх киян, відбулося в 988 році. Грецькі імператори Василій і Константин видали заміж за Володимира свою сестру Анну. Християнство активно поширювали князівська дружина і священники в усіх місцевостях князівства. Народ любив Володимира за лагідний характер і рідкісну любов до ближніх. Володимир будував міста й церкви, а при церквах—школи для навчання грамоти. За нього ж почалося на Русі й монастирське будівництво. У народних піснях і давніх переказах (билинах) часто згадується лагідний князь, Володимир «редьке сонце»; Руська церква називає його рівноапостольним князем.

Після вигнання Святополка та зі смертю Мстислава Тмутараканського князь Ярослав (1019–1054) став єдиним правителем руської землі. Відзначаючись великою мудрістю, він майстерно керував Руссю: багато дбав про потреби країни, будував міста (Ярослав і Юр’їв), споруджував церкви (св. Софію в Києві та Новгороді), засновував школи й сприяв писемності на Русі. Саме йому належить заслуга видання першого зводу юридичних звичаїв, відомого під назвою «Руська правда». Своїм синам—Ізяславу, Святославу, Всеволоду, Ігорю, В’ячеславу—він дав уділи руської землі й радив жити мирно, дружно та в любові між собою. Народ назвав Ярослава «мудрим».