На моїх руках — кров невинних. Я не зміг їх урятувати. Скільки ще це триватиме?
Я благаю богів, але вони мовчать. Рідкі подачки — наче шматок черствого хліба для голодного пса. За що їх поважати? Вони приховали правду про моїх батьків. Приховують правду про Імператора та мору. Брехатимуть прямо в очі, знаючи, що я єдиний, хто може зрушити їх з місць і в Імперії, і в світі пурхаючих островів.
Я втомився чекати їхньої згоди й відповідей. Мій клан у небезпеці. Вторгнення почнеться з кількох флангів. І поки я відбивався на півночі, схід і південь тремтіли від брязкоту мечів і лат ворожих воїнів.
Що робити? Змилуватися над солдатами, які кинуться на мій народ за волею демонеси? Чи ж стояти намертво, борючись із «червоною зброєю»? Відповідь очевидна. Хай Вторгнення захлинеться власним криком жаху.