Канікули

День був таким свіжим, яким його може зробити трава, що росте, стрімкі хмари й невпевнене порхання метеликів-метеликів навколо. Цей день творило мовчання бджіл, квітів, океану й землі. Але це мовчання — це було не звичайне тишення, ні, це була гра руху, тремтіння, миготіння, роздування, підйому й падіння, коли кожне дотримувалося свого часу й свого ритму. Як завжди, лагідно світило Сонце, як і раніше, і світитиме завжди в майбутньому; океан так само невтомно воював із берегом, а над усім зверху гори гордовито спостерігали. Загалом — усе як звичайно. Звичайний новий, живий день на Землі. Лише людей там уже не було. Зовсім. Залишилися тільки троє — він, вона і їхній семирічний син. Просто одного ранку, прокинувшись, вони виявили, що всі люди зникли...

Вони просто… захотіли. І Земля отримала другий шанс, але вже без людей, без людства.

Але… якщо побажаєш радості й спокою лише для себе, тоді не лише довкола, а й у душі утвориться пустеля…