Після поранення я не зміг повернутися до військової служби. Я не уявляв, чим зайнятися, доки мені не запропонували розібратися з дивина́ми, що кояться в одному з притулків. Якби я був при здоровому глузді, обов’язково б відмовився, але можливість помститися родині Вінтерс, яка була єдиними меценатами цього притулку, затмила розум. Шкода лише, що ніхто не попередив мене, що в довершення до дрібних мерзотників ітиме нестерпна, уперта й вкрай свавільна дівиця!
Та… вона ж гарненька — цього не відняти.