Як щоденник. Розповіді вчительки

Ім’я Марини Аромштам на обкладинці — запорука правильного виховання дорослих. Кожна її книга — це ниточка, що з’єднує світ дитини й світ дорослого. Як говорити, як учити, як пояснити, як виправити і ще цілий мільйон як…

Тут немає готових рецептів — тут є просто життя однієї людини, для якої педагогіка не є порожнім звуком і не є сухими підручниками.

Її діти — найзвичайніші. Вони живуть у сусідніх квартирах, у сусідніх будинках. Хтось із неповної сім’ї, у когось, навпаки, все добре (але навіть за це буває соромно), хтось вихваляється без міри, хтось перебиває й лізе вперед, хтось краде гаманець у вчителя й божиться, що цього не робив, а хтось намагається викрити. Загалом, найзвичайніші діти, які витягли щасливий квиток — і їм дістався чуйний, розуміючий наставник.

Їм довелося зустрітися в дитячому садку, пройти всі дитячі пригоди й негаразди разом; вони, звісно ж, не змогли розлучитися — і в перший клас пішли дружно, взявшись за руки. Вони знайшли скарб — ключі від школи, відчинили невидимі двері на шляху першокласників. Молодші класи промайнули, як одна мить, яскравий відблиск якої назавжди залишиться в серці. За плечима вже багато: неймовірні пригоди в Танаїсі, найважливіші розмови в колі на килимку, та чиїсь поразки, розділені «по-братськи» на всіх.

А що попереду? Середні й старші класи: натягуємо мотузочку й виплигумо(випорскуємо) в життя!