Хто в здоровому глузді буде розлучатися з красенем-мільярдером? А ось я — розлучаюся! Я любила його без тями. РАНІШЕ. Тепер немає ні пам’яті, ні любові.
***
— Чим я завинила за твій візит? — питаю я, кладучи на найближчий до входу столик папку з документами про розлучення.
— Що тебе дивує?
Ігор піднімає погляд і ніби «обмацує» мене очима з ніг до голови.
— Я твій чоловік.
— Невже? Тоді як у нашому ліжку опинилася інша жінка?
— Ти ревнуєш?
Він каже це з поблажливістю й ледь відчутною зневагою — так, що мене передергнуло.
— Тобі це не має хвилювати. Її більше немає. Мені коштує неймовірних зусиль зберігати зовнішню спокійність і навіть байдужість. Тримаюсь на морально-вольових якостях.
— Нітрохи. Можеш хоч зараз її повернути. Мені до цього немає діла.
— Добре. Вважай, що я зацікавлений.
Ігор фиркає, наче стримує сміх:
— Роздягайся. Що там кажуть про подружній обов’язок? Виконаю це — не обов’язково як борг, то принаймні як… благодійність.