Історія китайських бойових мистецтв

Ушу — це загальна назва всіх китайських бойових мистецтв. Ця книга познайомить вас із історією ушу та його особливими техніками, бойовою етикою, видами зброї, стилями кулачного бою. Ви дізнаєтеся про особливості ушу Шаоліня, гір Уданшань, Емейшань і Кунтуншань, а також про вплив бойових мистецтв на культуру Китаю.

Для широкого кола слухачів.

Виникнення китайських бойових мистецтв, імовірно, сягає часів, які не відображені жодним історичним документом. Бойові техніки відкривалися або розроблялися протягом тривалого періоду безперервних зіткнень між людьми й тваринами або між різними племенами людей. Досвід таких сутичок накопичувався, а техніки, створені на його основі, передавалися з покоління в покоління.

Пізніше з’являється зброя — палиці, камені або кістки тварин. Створюються дедалі нові типи й форми, і нарешті відкривають залізо. Спочатку металеву зброю виготовляли з міді, олова і бронзи. Минають тисячоліття, розвивається металургія, і зброя поступово стає міцнішою та гострішою. Після розвитку зброярства з’являються нові бойові техніки.

З’являються різні школи та стилі, які «перевіряли одне одного на міцність». Багато з них створювали нові форми, наслідуючи прийоми боротьби різних звірів (тигра, пантери, мавпи, ведмедя), рептилій (змій), птахів (орла, журавля, півня) або комах (богомола). Китайці вважали, що тварини мають природні бойові якості й уміння, необхідні для виживання в жорстких природних умовах, тож їхнє вивчення та наслідування — найкращий спосіб опанувати ефективні бойові техніки. Наприклад, наслідували різкість і сильні кігті орла, раптові стрибки тигра, атакувальні рухи дзьоба й крил журавля.

Оскільки ці бойові техніки з’явилися вперше в незапам’ятні часи, вони поступово стали частиною китайської культури. У свою чергу філософія й культура цих бойових мистецтв зазнали впливу інших елементів китайської культури. Так, у техніках почала застосовуватися філософія Інь-Ян та Тайцзи, а на основі концепції Багуа (Восьми Триграм) розроблялися бойова стратегія й тактика.

Китайська культура виникла на берегах Жовтої річки й за багато тисячоліть поширилася по всій Азії. Сусідні країни називають Китай Чжун го, що означає «центральна держава». Це пояснюється тим, що історія Китаю, яка налічує понад сім тисячоліть, набагато багатша й триваліша як у питаннях культури, релігії та науки, так і в багатьох інших сферах.

З’являлися різні школи та стилі, які «перевіряли одне одного на міцність». Багато з них створювали нові форми, наслідуючи прийоми боротьби різних звірів (тигра, пантери, мавпи, ведмедя), рептилій (змій), птахів (орла, журавля, півня) або комах (богомола). Китайці вважали, що тварини мають природні бойові якості й уміння, необхідні для виживання в жорстких природних умовах, тож їхнє вивчення та наслідування — найкращий спосіб опанувати ефективні бойові техніки. Наприклад, наслідували різкість і сильні кігті орла, раптові стрибки тигра, атакувальні рухи дзьоба й крил журавля.

Оскільки ці бойові техніки з’явилися вперше в незапам’ятні часи, вони поступово стали частиною китайської культури. У свою чергу філософія й культура цих бойових мистецтв зазнали впливу інших елементів китайської культури. Так, у техніках почала застосовуватися філософія Інь-Ян та Тайцзи, а на основі концепції Багуа (Восьми Триграм) розроблялися бойова стратегія й тактика.