Інквізитор мимоволі

Перший рік навчання пройдено. Ти вижив — і це тішить, і навіть інквізиторські підземелля вже не сильно бентежать, адже тепер ти один із них. І знань поменшало/прибуло, і артефакти переходять до рук один одного — сильніших — та й оточення дивиться на тебе зі змішанням поваги й страху…

То чому ж відчуття таке, ніби доля все одно тримає дулю в кишені?