Ілюзії, або пригоди Месії, який не хотів бути Месією

Від автора:

Після того як «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон» вийшла у світ, мене не раз питали: «Річард, що ти збираєшся писати далі? Після “Джонатана”, що?»

Тоді я відповідав, що мені зовсім не треба писати далі — не єдиного слова: мої книги вже сказали все, що я хотів би ними сказати. Свого часу мені доводилося й голодувати, і продавати машину, й робити все таке інше, тож було доволі забавно, що вже не треба сидіти до півночі за роботою. Але майже кожне літо я вирушав у плавання на своєму поважному біплані над смарагдовими морями лук у американському Середньому Заході, катав пасажирів і знову починав відчувати колишню напругу — залишилося ще дещо, чого я не встиг сказати.

Мені зовсім не подобається писати книги. Якщо я тільки можу повернутися спиною до якої-небудь ідеї, залишити її там, у темряві, за порогом, то навіть не візьму в руки пера. Але час від часу передня стіна раптом з гуркотом обвалюється, обсипаючи все навколо водоспадом скляних бризок і цегляної крихти, і хтось, переступивши через цей смітник, хапає мене за горло й ніжно каже: «Я не відпущу тебе, доки ти не висловиш мене словами і не запишеш їх на папір». Саме так я й познайомився з «Ілюзіями».

Навіть там, на Середньому Заході, коли я буває лежав горі́ц очима і вчився розганяти хмари, ця історія постійно крутиться в моїй голові… А що, якби тут раптом з’явився хтось, справді майстер цієї справи, хто міг би розповісти, як влаштований мій світ і як ним керувати? А що, якби я раптом зустрів когось, так далеко пішовши шляхом… що якби новий Сіддхартха або Ісус з’явився в наш час, маючи владу над ілюзіями цього світу, бо він знає реальність, що стоїть позаду них? А що, якби я міг зустрітися з ним, якби він літав на біплані й приземлився на тій самій луці, де я? Що б він сказав, яким би він був?

Можливо, він не був би схожий на месію, що з’явився на брудних від машинного мастила і плямах від трави сторінках мого бортового журналу, можливо, він не сказав би нічого з того, що міститься в цій книзі. Проте мій месія сказав: Ми притягуємо в наше життя те, про що думаємо, і якщо це так, то мусить бути якась причина, чому цей момент настав у моєму житті… і у вашому теж. Ймовірно, немає нічого випадкового в тому, що ви зараз тримаєте цю книгу; ймовірно, в цих пригодах є щось таке, заради чого ви її й зустріли. Я думаю саме так. І я думаю, що мій месія десь сидить у іншому вимірі — зовсім не фантастичному — бачить нас із вами і досить сміється від того, що все відбувається точно так, як ми це заздалегідь запланували.