Ахмад:
Побачити — і скажено захотіти — дочку мого найлютішого ворога? Дочку того, хто покалічив мою душу й моє тіло? Ту, яка спокусила мого сина й вийшла за нього заміж? Дааа, я її захотів. І за нашими законами вона йому не дружина… і я заберу її собі. Нас обох чекає вічна темрява, як перед світанком!
Віка:
Я — наївна маленька дурепа — повірила в щастя, але принц… дозволив чудовиську з покаліченою душею відібрати в мене казку й перетворити моє життя на пекельну муку, де добро не перемагає зло, де головний злодій не виправиться, де темрява не стане світлом. Бо жоден нормальний батько не забере в рідного сина наречену й не зробить її своєю рабинею.