Ігри мажорів. Хочу грати в тебе

— Упродовж усього цього часу ти живеш у моєму домі й робиш те, що я скажу. Ти спілкуєшся лише з тими, з ким я дозволю, — від його голосу в мене по шкірі біжать крижані мурашки.

— Чотири роки? — втручається Вільям. — Навіщо тобі вона на такий строк, Кіт? Вона ж тобі набридне.

Нікіта кинув різко, не повертаючи голови:

— Не твоє діло, Вілл. Шукайте собі іншу іграшку. Цю я купую для себе. Тепер усе буде інакше, Маша. Дитячі ігри скінчилися. Зараз ми гратимемо по-дорослому, — Нік дивиться на мене байдужим чужим поглядом.

— Як хочеш, — відповідаю відсторонено. У мене вже немає вибору.

Він нависає й обпалює кожним словом:

— Хочу. Грати. З тобою.

Я допустила непоправну помилку, і тепер винна величезну суму. У мене її немає, але я можу її відпрацювати. І я погоджуюся…