Ідіот

28 год. 33 хв.

Класика

Мова російська

Читець Іван Агапов

Опис

Роман «Ідіот» посідає у творчості Достоєвського особливе місце. У центрі інших його творів стоять трагічні образи бунтівних героїв — «негаторів». А в «Ідіоті» письменник обрав своїм головним героєм, за власним визначенням, «позитивно прекрасну», ідеальну людину, що прагне внести гармонію та примирення в незграбність суспільного життя, і провів її через пошуки й випробування, які теж приводять до трагічного фіналу.

Подібне завдання гостро висувала російська суспільна життя 60-х років. Різними шляхами його розв’язували Тургенєв, Чернишевський, Толстой, Лєсков. І за таких умов Достоєвський мав відчувати палке бажання намалювати образ сучасної російської людини, наділеної високою моральною досконалістю.

У побутових і психологічних контрастах роману різко та опукло відображені процеси соціальної й моральної деградації: зростання багатства одних і зубожіння інших, руйнування «поважності» дворянської родини — процеси, які знов і знов притягували увагу Достоєвського після реформ. Читач потрапляє разом із героєм і в багатий маєток генерала Єпанчина, і в дім купця Рогожина, і на вечірку до «утриманки» Настасії Пилипівни, і в скромний дерев’яний будиночок чиновника Лебедєва. Рогожин і Мишкін, Настасія Пилипівна й Аглая, Іполит і група «сучасних нігілістів» втілюють різні іпостасі Росії, російської людини в її поривах та пошуках, у добрі й у злі.

Роман був задуманий і написаний за кордоном, куди письменник виїхав із дружиною в квітні 1867 року. Перед від’їздом він отримав аванс на майбутній твір від редакції журналу «Російський вісник». Побувавши в Берліні, Дрездені, Гамбурзі, Баден-Бадені, Достоєвський 16(28) серпня 1867 року повідомляв із Швейцарії А. Н. Майкову: «Тепер я приїхав у Женеву з ідеями в голові. Роман існує, і, якщо Бог допоможе, вийде велика річ і, може бути, непогана. Люблю я її жахливо і писатиму з насолодою й тривогою».

Порівнюючи російське та західноєвропейське життя, Достоєвський міркував про долю батьківщини й зауважував: «Росія <…> звідси здається нашому брату опуклішою» (XXVIII, кн. 2, 206). Достоєвський виїхав із відчуттям глибоких внутрішніх зрушень, що відбувалися в Росії в другій половині 60-х років. Вважаючи цей час «за переломом і реформами мало не важливішим, ніж петровські часи», Достоєвський усвідомлював суперечності пореформеної дійсності Росії, де рештки старого химерно поєднувалися з новими формами розвитку. Вказуючи на «незвичайний факт самостійності й несподіваної зрілості російського народу при зустрічі з усіма нашими реформами», письменник очікував «великого оновлення».