ЛЮСІ Я завжди вважала себе інтровертом. У мене була маленька квартирка на Манхеттені й величезна полиця з романами про кохання. Увечері мені складав компанію Едгар — квітка в горщику. А пари в метро дратували: на їхньому тлі я ще гостріше відчувала себе самотньою. Того дня я виявила на порозі будинку незнайомця. В його чорних, мов смола, очах відбивалася вічність. Він нагадував скульптуру епохи Відродження. З його білосніжної спини виростали два чорні крила. Серце підказувало: треба допомогти. Хоч хотілося тікати. Тікати геть від Кассиєля — живого втілення моїх темних демонів. І від тієї частинки мене, яка була мені незнайома. Хто знає, можливо, він моє найстрашніше прокляття.
КАССІЄЛ Давним-давно в мене було яскраве життя. Я командував цілими арміями. Тепер же моє зброя — людські бажання й пристрасті. Я справжнє зло, відсів пекла. І мій час на межі. Спрага спокути нестерпна. Можливо, вже надто пізно: у мене багато гріхів. Але яким би неймовірним це не здавалося, я прагну до кращого. Страшно віддавати свою вічну душу в руки простої дівчини. Та я знаю: Люсі зможе мені допомогти. Вона виткана зі світла й вкаже мені шлях до спасіння з бездонної темряви. Я певен: Люсі пригадає мене і те, що нас пов’язувало…