З давніх-давен держава була ключовим елементом суспільства та його організації. Вже в античності інтелектуали замислювалися над природою влади. Давньогрецькі мислителі, такі як Платон і Арістотель, розглядали державу як систему норм, що визначає спосіб життя учасників управління, тоді як римський філософ Цицерон підкреслював особисту відповідальність правителя. Але з плином століть погляди на це явище змінювалися. У добу Відродження політичні теоретики на кшталт Нікколо Макіавеллі та Томаса Гоббса вважали, що держава перетворюється на механізм винагород і покарань, а влада — силою, яка допускає моральне насильство. Пізніше Джон Локк обґрунтовує поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, а Кант говорить про вічний мир як кінцеву мету всіх держав. Наступні філософи переважно критикували владу: вона має величезну силу, здатну легко маніпулювати свідомістю людей, тож важливо встановити її межі та спрямовувати на благо. Ця книга допоможе зрозуміти, як у світовій філософії змінювалося розуміння держави та що в неї вкладали провідні мислителі.