Око Еви

Норвезька королева детективу — вперше російською!

Рідко відчуваєш такий рівень напруги й морозний жах, подані настільки тонко та переконливо. Карин Фоссум вдалося створити атмосферу, яка повністю захоплює й тримає в напрузі аж до останньої сторінки, досягаючи ефекту повного занурення в справжній кошмар.

Лейтенант Конрад Сейєр веде розслідування…

Це був справжній ляльковий будиночок.

Малесенький будинок із червоними рамами у вікнах і мереживними фіранками. Він зупинився трохи не доїжджаючи, але він нічого не почув — лише собаку, що важко дихала поряд, і легке шелестіння в кронах старих яблунь. Він постояв ще трохи, відчуваючи, як черевики промокають на мокрій траві. Він також відчував, що серце досі не може повернутися до звичного ритму — після тієї «гонитви з переслідуванням» у саду. Собака дивилася на нього й чекала. З величезної пащі йшов пар, вона принюхувалася до чогось у темряві, вуха тремтіли — можливо, вона вловлювала якісь звуки, не чутні йому. Він озирнувся й подивився на особняк за спиною, де горіло світло, де було так тепло й затишно. Їхніх не чула ніхто — навіть собака, коли вона гавкала. Машину він залишив трохи далі, на дорозі — двома колесами на тротуарі й із відчиненими дверцятами.

«Вона боїться собак», — подумав він здивовано. Він нахилився й вхопив пса за нашийник, а потім повільно пішов до дверей. У такому крихітному будиночку явно не може бути чорного входу, навіть напевно й замка на дверях немає. Очевидно, щойно двері грюкнули, до неї дійшло, що вона потрапила в пастку. Виходу немає. У неї немає ані єдиного шансу.