Я не вірю в випадковості. Довгі роки служби, осколок у боці й жодної помилки, яку я не зміг би пояснити. Поки не вона.
Вона налетіла на мене в штабному коридорі з тортом і короткою сукнею й із першої секунди почала сперечатися. Дочка генерала Смоленського, 22 роки—категорично не моя історія.
Я взявся за її охорону, робив усе правильно. Тримав дистанцію. Дотримувався протоколу.
А потім вона подивилася на мої шрами так, ніби за кожним стоїть біль, а не просто історія поранення. І щось усередині мене, що мовчало 12 років, відповіло.
Я досі не знаю, чи це була найбільша помилка в моєму житті? Чи єдине правильне рішення?