«Фінансист» — перша книга «Трилогії бажань» видатного американського письменника Т. Драйзера (1871–1945). Роман починається з юнацьких років американського капіталіста Френка Каупервуда і завершується в той період життя головного героя, коли він, відчуваючи силу накопиченого ним капіталу та професійного досвіду, проголошує свій життєвий гасло, яке дало назву всій трилогії «Мої бажання — насамперед».
Філадельфія, де народився Френк Алджернон Каупервуд, тоді налічувала понад двісті п’ятдесят тисяч жителів. Це місто рясніло красивими парками, величними будівлями та пам’ятниками сивої давнини. Багато з того, що знаємо ми й що пізніше дізнався Френк, тоді ще не існувало — телеграфу, телефону, доставки товарів додому, міської поштової мережі та океанських пароплавів. Не було навіть поштових марок і рекомендованих листів. Ще не з’явилася «конка». У межах міста курсували безліч омнібусів, а для далеких подорожей слугувала повільнорозвинена мережа залізниць, що все ще тісно була пов’язана з судноплавними каналами.
Френк народився в родині дрібного банківського службовця, але через десять років, коли хлопчик почав цікаво й пильно вдивлятися в навколишній світ, помер голова правління банку; службовців відповідно підвищили по службі, і містер Генри Уортингтон Каупервуд «успадкував» посаду помічника касира з блискучим, за тодішніми уявленнями, річним окладом у три з половиною тисячі доларів. Він одразу радісно повідомив дружині про своє рішення переїхати з дому 21 по Батнвуд-стріт у дім 124 по Нью-Маркет-стріт: і район не такий захолустний, і будинок — триповерховий цегляний особнячок — аж ніяк не йшов у порівняння з нинішнім помешканням Каупервудів. У них були всі підстави вважати, що з часом вони переберуться в ще просторіше житло, але поки й це було непогано. Містер Каупервуд від душі дякував долі.
Генрі Уортингтон Каупервуд вірив лише тому, що бачив власними очима, і цілком задовольнявся своїм становищем — адже це давало йому можливість стати банкіром у майбутньому. У той час він був представницьким чоловіком — високим, струнким, підтягнутим, із вдумливим поглядом і добре доглянутими, коротко підстриженими бакенбардами, що сягали майже до мочок вух. Його верхня губа, дивно далеко відсунута від довгого й прямого носа, завжди була чисто поголена, так само як і загострене підборіддя. Густі чорні брови відтіняли зеленувато-сірі очі, а коротке пригладжене волосся було поділене акуратним проділом. Він незмінно носив сюртук — у тодішніх фінансових колах це вважалося «гарним тоном» — і циліндр. Нігті тримав у бездоганній чистоті. Враження він справляв дещо суворе, але ця суворість була удаваною.