Одна з найулюбленіших із дитинства робіт Сергія Козлова у виконанні акторів Пермського ТЮЗу. Тридцять комашок вибігли на галявину й заграли на своїх писклявих скрипочках. З-за хмар вийшла місяць і, усміхаючись, поплив по небу. «Ммм-у!..» — зітхнула корова за річкою. Гавкнула собака — і сорок місячних зайців побігли доріжкою. Над річкою піднявся туман, і сумний білий кінь у ньому ніби потонув аж по груди, і тепер здавалося — велика біла качка пливе в тумані й, фиркаючи, опускає туди голову. Їжачок сидів на гірочці під сосною й дивився на долину, освітлену місячним світлом, затоплену туманом.
Так красиво було, що він час від часу здригається: чи не сниться йому все це?
А комашки не втомлювалися грати на своїх скрипочках, місячні зайці танцювали, а собака виє.
«Розкажу — не повірять!» — подумав Їжачок і став дивитися ще уважніше, щоб запам’ятати всю красу до останньої травиночки.