«Робочий журнал», так називалися щоденники Бертольта Бехта, найбільшого драматурга XX століття, який вів їх з 1938 по 1955 рік — у роки вигнання з Німеччини та після повернення. Камертоном для цих записів стала пронзлива чесність, з якою він реагував на події, що відбувалися. Критерій політичної та мистецької чесності він прикладав і до всього, що його оточувало, — до вистав, текстів, ідей і людей. Змінюючи країни, втрачаючи близьких людей, беручи участь в ідеологічних суперечках і працюючи над п’єсами, Бехт вклеював у щоденник вирізки з газет — хроніку розпаду світу, а згодом — хроніку нової реальності.
Роздуми про теорію «епічного театру» на цих сторінках сусідять із нотатками про постійні переїзди, про домашнього собаку, про ненависть до Голлівуду, про суперечки з Томасом Манном і Теодором Адорно та про незворушну віру Леона Фейхтвангера в перемогу СРСР. Набросок, сумнів, самоцензура, злість, іронія: усі шари видно, як у розкадровці; це рідкісний свідчення того, як влаштована творча лабораторія генія, інтелектуала, який жив у добу тоталітаризму й війни, в епоху, коли здавалося, що думати про літературу — майже непристойно.
Українською видання виходить уперше.